Саме тут ми побачили представників ПФК «УкрАгроКом» – головного тренера Юрія Гуру, тренера Сергія Лактіонова, адміністратора команди Олександра Ткача та новачка команди Олександра Батраченка. Природно, що ми звернулися до Юрія Гури з проханням дати інтерв’ю, на що той погодився.
– Юрій Володимирович, останнього разу (стаття на сайті «Селекційний збір завершився» - автор) Ви казали, що з одним гравцем контракт буде підписано з упевненістю на сімдесят відсотків. Судячи з усього, сьогодні можна впевнено казати, що контракт з Олександром Батраченком підписано. Це так?
– Так, Олександр Батраченко став гравцем Професіонального футбольного клубу «УкрАгроКом». Я вважаю, що цей виконавець принесе користь команді, буде плідно працювати з нами (мається на увазі тренерській штаб – автор), ми знайдемо з ним спільну мову та він буде нашим добрим помічником як на полі, так й за його межами. Я знаю, що цей футболіст дійсно професіонал, до справи відноситься на всі сто, та вважаю, що молоді хлопці будуть брати з Олександра Батраченка приклад як на полі, так й в побуті.
– Знову повертаючись до нашої попередньої зустрічі, хотів би запитати чи почнуть разом з командою тренуватися ті п’ять-шість гравців, яких Ви тримаєте у полі зору?
– Відповідь ствердна. З двадцятого січня ми починаємо перший тренувальний збір (всього їх буде чотири – автор), в якому приймуть участь кандидати до складу нашої команди. Зрозуміло, що у перший збір ми будемо «підтягувати» фізичні кондиції гравців до належного рівня, після довгої відпуски. За весь час зборів будемо придивлятися до кандидатів та в кінці остаточно визначимося з тим, хто з них поповнить ряди нашого колективу.
– Бажаємо успіхів та розраховуємо на нову зустріч з Вами найближчим часом.
– Дякую. Запрошую Вас на тренування вже двадцять першого січня.
Поспілкувалися ми й з Олександром Батраченком.
– Саша, будь ласка, розкажи нам коротко про себе.
– Я народився дев’ятого лютого 1981 року у місті Запоріжжя. Як й усі нормальні хлопці грав у футбол у своєму дворі. Щоб моє захоплення футболом відбувалося цивілізовано, мої батьки віддали мене у спортивну дитяче-юнацьку школу олімпійського резерву (СДЮШОР – автор) «Металург», звідки й почався мій шлях у великий футбол. Мені пощастило, бо після футбольної школи я одразу почав грати у Вищій лізі у основному складі «Металурга».
– У яких ще командах ти грав?
– Це досить довгий перелік, але назву їх. Це «Металург-2», МФК «Миколаїв», «Тепловик» (Южноукраїнськ), ПФК «Олександрія» (у 2004-2005 роках – автор), «Ялос» (Ялта), «Титан» (Армянськ), «Кримтеплиця» (Молодіжне), «Фенікс-Іллічовець» (Калініне), «Сталь» (Дніпродзержинськ) та «Енергія» (Нова Каховка).
– Дійсно, послужний список вражає. А хто ти за амплуа?
– Я півзахисник.
– Я так розумію, що півзахисник, який забиває голи. Так?
– Зрозуміло, що я прагну забивати, ще з того часу, коли грав на флангах. Останні десь вісім років я граю у центрі лінії півзахисту. Тому я більше виступаю у якості асистента голів, віддаючи точні гольові передачі своїм колегам, що вийшли на ударні позиції.
– Ти одружений? Якщо так, то чи є діти? Й де ти мешкаєш?
– Почну з кінця. Я живу у Запоріжжі. Я одружений та мою двох синів. Старшому вже п’ять років, а молодшому один рік та два місяці.
– Дякую за відповіді. Бажаю швидше інтегруватися у наш колектив та приносити йому користь.
– Дякую.
